Банальна криза. Репліка Олександра Привалова

Мільярдер Джордж Сорос передрікає біду. Знаменитий спекулянт відвів Європейському союзу у кращому разі три місяці на порятунок єдиної валюти — мовляв, восени буде вже пізно що-небудь робити.

Слово спекулянт спожите не в засудження поважному фінансистові: це в радянському УК спекуляція була кримінальному злочином; у нинішньому ж світі фінансові спекуляції суть дуже шановане зайняття, в якому пан Сорос і досяг успіху. Впустив свого часу англійський фунт мало не власноручно — як до такої людини не прислухатися!

Так от тепер Сорос налагоджений украй тривожно. Він узяв на себе працю приїхати в італійське містечко Тренто на Фестиваль економіки — захід, якого інакше світ би, напевно, і не помітив, — щоб вимовити декілька банальностей, декілька банальних неточностей — і дуже грізне застереження.

Банальності: Маастрихтский договір мав фундаментальну ваду. Його головна слабкість була добре відома його творцям: він встановлював валютний союз без створення політичного. Але євро також мав деякі інші дефектипро яких творці не знали і які повністю не зрозумілі навіть сьогодні. Озираючись назад, зараз ясно, що головне джерело бід полягає в тому, що держави-члени євро поступилися Європейському центральному банку своїми правами друкувати паперові гроші.

Хто сказав, що європейці не знали про ризиковану цього кроку, невідомо, але Сорос вважає: не знали. Та і зараз далеко не усі ці недотепи усвідомлюють: Вони вважають, що це бюджетна проблема, тоді як це більше проблема банківського сектора і проблема конкурентоспроможності виробництва. Це вже, на мій погляд, були неточності — украй типові для фінансистів. Звичайно, нинішні судоми в ЄС не є чисто бюджетною проблемою, але проблема вже і ніяк не банківська.

Даруйте, але правильна відповідь теж не занадто оригінальна. Біда в тому, що процвітання в кредит закінчилося якщо не назавжди, то надовго — зокрема, і банки зазнають утруднення з втюхиванием нових кредитів. А зробити наступний крок, визнавши одній з найважливіших, якщо не найважливішою причиною кризи надмірну долю фінансового сектора в доходах економіки, Сорос, як і будь-який інший фінансист, і не хоче — і не може.

Але залишимо банальності і контрбанальності — подивимося, що мільярдер радить. По Соросу, треба ввести страховку банківських депозитів, щоб зупинити масовий відтік вкладів з банків, який зараз відбувається на периферії ЄС. Банкам необхідно забезпечити доступ до прямого фінансування з фонду Європейського стабілізаційного механізму, який повинен запрацювати в липні 2012 року; необхідно також ввести загальноєвропейські інструменти контролю і регулювання. Тепер питання: а хто усе це повинен робити?

А робити це повинна Ангела Меркель. Ще цитата: На мою думку, у влади є вікно в три місяці, впродовж яких вони могли б ще виправити свої помилки і повернути назад нинішні тенденції. Під владою я маю на увазі головним чином уряд Німеччини і Бундесбанк, тому що в умовах кризи кредитори сидять в кріслі водія, і нічого не можна зробити без німецької підтримки.

Це не ново: на недавній зустрічі Великої вісімки теж прозоро натякали, що платити за порятунок ЄС повинна Німеччина. Але чому саме три місяці? А тому що до осені може ослабіти і німецька економіка — і канцлерові Меркель <http://lenta.ru/lib/ 14164246/> буде дуже складно переконати німців узяти на себе ще якісь єврозобов’язання. Сорос лукавить: пані Меркель і _сьогодні важко переконувати в цьому німців. І французів, і усіх інших, хто голосно або тихо жадає послаблення бюджетних обмежень. Ще і ще раз: десь спад життєвого рівня, що вже почався, а десь загрожуючий, робить украй важким, а то і неможливим продовження політики затягування поясів — точніше кажучи, подальшу легітимацію такої політики за допомогою демократичних процедур.

Адже потрібно ж зрозуміти, за що повинні будуть голосувати виборці, скажімо тій же Греції. Ось у кінці травня грецький ЦБ опублікував прогноз: падіння ВВП країни при дотриманні домовленостей з ЄС і МВФ — більше 6% в першому ж році і ніякої морквини в подальшому; вихід з єврозони — 22% спаду в перший же рік, а всього — 55%. І як тут чекати появи стійкого уряду?

Так що майже напевно лідери ЄС продовжать спроби спустити ситуацію на гальмах, малими дозами відпускаючи віжки: тій же Греції дадуть деякі послаблення — виграють рік; Іспанії що-небудь дозволять — ще півроку. А там, дивишся, раптом і зростання яким-небудь невідомим науці способом виклюється.

Вийде потихеньку та помаленьку спуститися з обриву, не перевернувши увесь віз, — ну, і чудненько. Не вийде — ну, значить, не вийшло…

Эта запись защищена паролем. Введите пароль, чтобы посмотреть комментарии.